14.06.201867020

В. Данішевска, голова Верховного суду: «Хотіла б, щоб через деякий час ми могли сказати:«Люди, не ходіть по європейських судах - ​​справедливість ви знайдете тут, в Україні, в Верховному суді, в кожному суді, який є на території України». Заголовок офіційного сайту ВР: «ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики».
Автор має безперечні докази з 20-томної справи № 5011-38/11533-2012 Господарського суду Києва, які начисто спростовують обидва висловлювання і дає їм далеко не захоплюючу оцінку. Це його законне право. Вищий Спеціалізований Суд України: «Законодавство розмежовує інформацію фактичного характеру, яка повинна бути доведена, і оціночними судженнями, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені, що містять фактичні дані, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ст. 30 Закону України «Про інформацію»).
Безкоштовне привласнення комунального майна поза процедурою приватизації тепер порушенням закону не є. Майно, захоплене без приватизаційного конкурсу, без договору купівлі-продажу, без сплати до бюджету відтепер може залишатися в руках загарбника. А також, на думку Верховного Суду (ВСУ), більш не діє стаття кодексу, яка зобов'язує скасовувати рішення, прийняте незаконним складом суду нижчої інстанції.
Останнє взагалі нечувано: жоден суд не має права поправляти законодавця. Це юридичний нонсенс навіть для нашої бувалої судової системи, репутація якої хіба що визирає з-під плінтуса. Резонансний він ще й тому, що стався не в глухому провінційному суді, а в свята святих правосуддя, манускрипти якого з придихом цитують судді як істину в останній редакції.
Як все було. Комерційна структура безкоштовно привласнила три корпуси дитсадка в центрі Києва. Експертна оцінка 2 114 912 доларів. У Державному архіві знайшлися докази того, що місцева влада не приймала такого рішення: його було підроблено. Фірма продала захоплене майно за 2,8 млн гривень - близько 5% експертної ціни. Це як продати авто за ціною самоката. Але все ж з прибутком в ті ж 2,8 млн грн, оскільки придбало його за 0 грн. Єдиним документом продавця на майно було липове свідоцтво про право власності, скасований бозна коли видавшим його органом, та ще з підтвердженням цього анулювання судом. Покупець, підозрюю, в намаганні замести сліди специфічного походження власності, продав дитсадок знову. Черговим володарем стало ТОВ, пов'язане з тією ж великої будівельною фірмою, що й обидва попередніх. Громадськість що розплутала усе це, звернулася в прокуратуру, і та пішла до суду з вимогою повернути дитсадок місту. Після багаторічних поневірянь 11 квітня 2018 колегія ВСУ (у складі І. Берднік, І. Міщенко, Г. Мачульський) остаточно визначила долю, яка значиться в держреєстрі судових рішень, щодо нахабно забраного у міста комунального дитсадка: місту не повертати; відповідач має право його зруйнувати.

Здавалося б, чого тут сенсаційного: перший, дитсадок, чи що, відняли? За даними «Асоціації дошкільних закладів України» в одному Києві не вистачає близько сотні дитсадків (в перерахунку на 100 дітей кожен) і київську владу, схоже, доля 10 тисяч малюків давно не хвилює. Сенсація, однак, є. І не стільки в самому факті, скільки в наслідках, куди більш руйнівних, ніж сама страта конкретного дитсадка. Група осіб на чолі з доглянутою пані справила контрольний постріл в засуджений дитсадок: «оскарженню не підлягає». Але не це найсумніше. Цією розправою ВСУ створив прецедент з далекосяжними наслідками, повернувши власну судову практику на 180 градусів. Який ще не раз відгукнеться в справах про експропріацію держвласності.
У автора дах поїхав, здивується випускник юрфаку. Верховний же суд! 5 років вчили: ВСУ - вищий гарант єдності застосування закону! Доводиться розчарувати. Вирішальним аргументом в будь-якому судовому розгляді завжди був аргумент: в аналогічному спорі ВСУ вирішив так-то і так-то. Пред'явив його - і справа в капелюсі. Тепер, спираючись на рішення ВСУ від І. Бердник, можна безкоштовно забирати комунальне та державне майно, а суди зобов'язані бути на стороні загарбників. Схвалений Верховним судом механізм описаний вище. До революційних рішень колегії з І. Бердник, практика в справах про перехід громадського майна в приватні руки була зовсім іншою. Якщо воно йшло в обхід процедури приватизації, а саме, без проведення відкритого конкурсу або аукціону, без укладення договору купівлі-продажу між місцевою радою та особою, яка виграла конкурс, без перерахування до бюджету ціни покупки, то ВСУ зобов'язував нижчі суди визнавати таке придбання незаконним. І повертати суспільству, скільки б разів його не перепродавали. Тепер все навпаки: кожен, хто безкоштовно прихопив держмайно, може не хвилюватися. Завдяки прецеденту, створеному І. Бердник з «товаришами», ніякий суд йому не страшний.
Красномовні деталі. Касаційну скаргу подав не хто-небудь - Генеральна прокуратура, що саме по собі говорить про значущість справи і вагомість зібраних доказів. З сумнівними доказами Генеральна в суд не пішла б. Про те ж говорить унікальний склад сторони позивачів, один авторитетніший за іншого: Генеральна і міська прокуратури, Київська міськрада, Київська держадміністрація, два її департаменту, Міністерство освіти, районна адміністрація, районна рада, районне управління освіти, обидві асоціації дошкільних закладів - України та Києва, сам дитсадок, громадськість. Всі дружно підтримали прокурора і вимагали повернути дитсадок. Мер В. Кличко і міністр освіти Л. Гриневич просили суд про те ж. Однак всі недоречні прохання від Кличка з міністром до влади Шевченківського району судді І. Бердник, І. Міщенко, Г. Мачульський ім'ям України послали куди подалі. Сердечно вдячними відповідачами були три родинні фірми, які володіли захопленим дитсадком по черзі, продаючи один одному за безцінь.
Прокурор надав безперечні докази з Держархіву м. Києва - і не тільки того, що процедура приватизації не проводилася, а й того, що райрада взагалі не передавала дитсадок ні в яку приватну власність. Якщо називати своїм іменами - вкрали, сперли, поцупили, «скоммунізділи» - мова наша унікально багата на дефініції явища, яке поширилось нині як середньовічна чума. За фактом чого розслідується кримінальна справа. Прокурор звернув увагу суду і на те, що закон «Про освіту» не дозволяв віддавати дитсадок в приватну власність: ще і з цієї причини приватизація його корпусів незаконна. І на те, що згідно із законом про «малу приватизацію» рішення райради, навіть якби воно було прийнято, не давало права передавати майно у приватну власність без приватизаційного конкурсу, тим більше, безкоштовно. Передача могла статися неухильно після: а) включення в перелік об'єктів приватизації та затвердження його міськрадою; б) проведення аукціону чи іншого конкурсу; в) укладення договору купівлі-продажу з переможцем конкурсу; г) перерахування в бюджет грошей за куплене майно. Нічого цього не було, довів прокурор і визнали відповідачі.
Положення трійки «прихватизаторів», здавалося, стало зовсім безнадійним, коли позивачі надали докази того, що судді місцевого та апеляційного судів були призначені на справу незаконно. Більш того, вручили судді І. Бердник офіційне визнання цього сумного факту апеляційним судом: промашка вийшла, апеляційних суддів і - призначили по незаконному протоколу. На цей випадок кодекс не допускає для касаційного суду ніякого вердикту, крім одного: рішення підлягає обов'язковому скасуванню. Однак замість виконання, підкреслюю, обов'язкової вимоги закону і маючи в руках безперечну підставу у вигляді визнання апеляційного суду, судді ВСУ І. Бердник, Г. Мачульський і І. Міщенко зробили вигляд, що немає ні підстави, ні закону. І прийняли рішення, яким створили немислимий прецедент: відтепер ВСУ вважає законними рішення нижчих інстанцій, прийняті незаконним складом суду.
Описані розвороти судової практики в одній цій справі настільки вражаючі, що далі, начебто, нікуди. Але не для колегії І. Бердник. Схоже, «накотило» таке натхнення, що виявився під силу ще один. І який! Приголомшливий, що має вирішальне значення для величезного пласту справ - про власність. Який розриває колишню практику судових рішень як Тузик шапку. Як було раніше: якщо акт про передачу у власність містить умову цієї передачі, то вона, умова, має бути виконана до переходу у власність, а ніяк не навпаки. Якщо не виконана умова - немає переходу. У випадку з дитсадком саме так в підробленому рішенні і було записано: передати в приватну власність за умови будівництва нового дитсадка за вказаною адресою. Через три роки після вигнання дітлахів з дитсадка фірма оголосила тодішньому меру, що будувати новий не буде. Але дитсадок, само собою, не віддала. Може, хоч якось віддячила за його три корпуси в центрі столиці, що дісталися ні за гріш? Треба думати, якщо і відстебнула, то не власнику - громаді, яка отримала свої 0 грн. А тому, хто незграбно сфабрикував міфічне рішення райради - папірець, по якому у міста відрубали майна на 2 з гаком мільйона доларів. Залишалося відбитися в суді, в чому троє героїв нашої розповіді великодушно підсобили.
Тепер, згідно з І. Бердник, будь-хто отримує право власності до виконання ним умови передачі. Що означає це рішення Верховного для всіх судів? Команду «кругом» в неабиякій частці справ про власність. Наприклад, якщо хтось повинен отримати за договором право на квартиру після смерті дарувальника, то тепер, згідно з новим тлумаченням кодексу від Бердник і Ко, він може в неї вселятися, ледь просохли чорнила на договорі довічного утримання, а необережного дарувальника виштовхати зі своєї власності втришия.
Якщо остовпілий читач подумав, що цим досягненням нищівний рейд суддів-новаторів по кодексу завершився, то він помилився. З усіх стволів вдарили ще одним «нововведенням». Відтепер суди повинні вважати законною будь-яку угоду купівлі-продажу майна, проведену продавцем, свідоцтво про право власності якого на це майно анульовано. Іншими словами, ВСУ тепер вважає законним продаж майна особою, яка не має документа про право власності, зате є тверде переконання: «якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». З батьківського благословення ВСУ в результаті нехитрої комбінації з перепродажем чужого майна покупець стає законним власником. Читача, що не повірив в таке, змушений привести до тями: саме таку угоду вважає вінцем «верховенства права» Верховний Суд в особі І. Бердник з Г. Мачульським і І. Міщенком.
Що ж в сухому залишку? Майно, відібране у нас з вами безкоштовно за підробленим рішенням, на думку Верховного суду належить загарбникові з того моменту, коли той обдурив громаду. Якщо приватизація супроводжувалася тотальними порушеннями закону про приватизацію, то законність такого придбання тим більше не підлягає сумніву, вважає ВСУ. Не повинно бути претензій і до особи, яка продала майно з єдиним доказом права на нього у вигляді анульованого свідоцтва про це право. Приголомшливий свій вердикт ВСУ прикрасив вишенькою на торті: відтепер вважається законним те рішення суду нижчої інстанції, яке прийнято незаконним складом, навіть якщо цей суд визнав такий сумний факт.
Судді Верховного суду І. Бердник, Г. Мачульський, І. Міщенко зважилися на радикальну ревізію засад судової практики в Україні. Підозрювати, ніби «не відають, що творять», годі й говорити. Без досконального володіння законодавчою базою вони не пройшли б конкурс на посаду. Значить, «відали, що творять». Виникають незручні питання до механізму добору суддів до Верховного суду. Оскільки до репутації судді І. Бердник було чимало нарікань, в числі яких розгромна оцінка Європейським судом її діяльності у Верховному суді України. Не покидає відчуття, що потрапили в «святая святих» не найчеснші і непідкупніші. І сама реформа, схоже, була затіяна для того, щоб потрапили не найчесніші, а найкерованіші. Судіть самі: двічі ця справа потрапляла до Вищого Господарського Суду України, нині цією реформою ліквідованого. Обидва рази у суддів «вишки» вистачило совісті не піддавшись тиску або спокусі «позасудовими домовленостями», скасувати незаконні рішення нижчих судів. Тоді як оновлений Верховний суд такі ж рішення узаконив без тіні сумніву.
На користь цих припущень говорять красномовні факти. 08.12.2017 року «Українська правда» оприлюднила заяву голови ВСУ В. Данішевської, що судді не повинні мати ніяких справ на Банковій. Проте, у одного з наших героїв вони були. Те ж видання повідомило, що І. Міщенко помічений у відвідуванні адміністрації Президента через два тижні після свого призначення до ВСУ. І що характерно: до рекомендацій адвоката І. Міщенка на посаду судді ВСУ приєднався заступник голови адміністрації президента. Згідно з декларацією новоспечений суддя - мільйонер.
Громадськість не сьогодні запідозрила суддю І. Бердник в схильності до необ'єктивності. Що, як повідомили ЗМІ, стало підставою для висновку «Громадської ради доброчесності» про невідповідність «критеріям доброчесності та професійної етики». Рада послалася на Європейський суд з прав людини, який вказав, що Верховний суд в особі колегії за участю І. Бердник грубо «спотворив висновки рішення Європейського Суду з прав людини». Європейським судом встановлено, що обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити тільки як «грубе свавілля» або «відмова в правосудді». Якби таке сталося в Європі - гарантована відставка. Однак вбивча характеристика Європейського суду не завадила нашій героїні зайняти вищу посаду в суддівській ієрархії. Як не став перешкодою висновок «Громадської ради доброчесності» про «невідповідність кандидата І. Бердник антикорупційним критеріям». Рада послалася на інші судові справи, які підтверджували порушення суддею норм законодавства України та міжнародних стандартів. Так, за інформацією на сайті видання «2000» і реєстру судових рішень, І. Бердник була в складі колегії, яка скасувала постанову Вищого Господарського Суду про визнання недійсним рішення про приватизацію приміщень у архітектурній  пам'ятці «Замок барона Штейнгеля» в Києві. Рух «Чесно. Фільтруй суд» також дав негативний висновок кандидатові до Верховного суду І. Бердник.
Здогадки про те, хто такий всесильний, що зумів посприяти з таким багажем успішно здолати конкурс в Верховий суд. І так переконати протеже вчинити «грубе свавілля» і «відмову в правосудді», що та повірила: нічого їй за це не буде.
Видання «Київвласть» провело журналістське розслідування («Дитсадок на Пушкінській: в частці і колишні, і нинішні можновладці», 01.09.2016). З'ясувало, що до кінця 2014 року 97% акцій належали Володимиру Трофименку (брату Вадима Трофименка, екс-нардепа від «Нашої України», а потім і від БЮТ, 2002-2012). Потім акції були розділені на ряд осіб. Видання повідомило, що членом наглядової ради «НЕСТ» є І. Дріжчаний, який працював в 1993-2003 в Генпрокуратурі, де дослужився до заступника генпрокурора. Екс-глава СБУ (2005-2006).
До квітня 2016 року, повідомило видання, членом наглядової ради став А. Сівковіч, син В. Сівковича, заступника секретаря РНБО в 2010-2013, близького друга екс-першого віце-прем'єра А. Клюєва. У квітня 2014 року членом наглядової ради «НЕСТ» був І. Гринів, член виборчого штабу Петра Порошенка на президентських виборах. Один з головних політконсультантів Банкової, повідомило видання. Радник президента України. З травня 2016 року голова фракції БПП в Верховній раді.
Щось підказує: відчайдушним звершенням трійки І. Бердник передувала пропозиція, від якої не можна було відмовитися. Інакше з якого дива йти на ризик для репутації, вже і так підмоченої до стану, що називається, хоч викручуй?
Під час діяльності Вищого Господарського Суду головним доводом для перегляду його рішень Верховним судом було неоднакове застосування закону. Тепер цілу пачку таких крамол видав сам верховний арбітр, пройшовшись катком по принципу єдності судової практики, вивішеному на самому видному місці сайту ВСУ. Тільки почав діяльність реформований ВСУ - що буде далі? А переглядати вироби таких суддів, як  Бердник вже нікому! Чи будуть тепер рядові судді з тим же придихом цитувати прецеденти ВСУ - те ще питання. Одна сторона візьме на доказ думку ВСУ, яка їй більше сподобається, а інша - протилежну від того ж ВСУ у виконанні І. Бердник, І. Міщенко, Г. Мачульського і обидві будуть праві. Що в цьому положенні «буриданова віслюка» накажете робити судді?
Схоже, судова система завершує політ - але не в Європу, де так пристрасно прагнув опинитися народ, а до безславного кінця. На наших очах відправлення правосуддя замінило свавілля, вбране в престижні державні костюми. Але все одно голе.

Професор  Н. Жуков