Можливо, ви чули свого часу про гучну «справу Лісника», коли СБУ знищила розвідгрупу, яка підпорядковувалася ГУР МОУ та до 31 серпня 2015 року була Першим відділом розвідки ДУК «Правий сектор» (ГСП «Базальт»). Тоді, згідно з офіційною версією, командир групи Олег Мужчиль (позивний «Лісник») був убитий співробітниками ЦСО «А» (за іншими даними, справжня його доля невідома). Це сталося 9 грудня 2015 року.
Пізно увечері 9 грудня по телеканалам і новинним сайтам новина прокотилася хвилею. Представники прес-служби СБУ зі сльозою в голосі розповідали про те, що доблесна «Альфа» ціною життя одного бійця і поранення другого знешкодила російську ДРГ в центрі Києва і знищила її ватажка. Особливо трепетно повідомлялося про те, що злочинці взяли в заручники шестирічного хлопчика.
Всенародна гордість відвагою СБУ і обурення підлістю російських диверсантів злегка вщухли, коли через добу в інтернеті стали з’являтися повідомлення про те, що той, кого оголосили вбитим в ході спецоперації терористом, був командиром
Ще пізніше з’ясувалося також, що маленька дитина, дійсно знаходилась у квартирі на момент спецоперації, в якійсь мірі і правда була узятв у заручники. Тільки не тими, хто у квартирі знаходився, а тими, хто її штурмував: матері хлопчика заборонили виводити його назовні співробітники «Альфи».
Заарештовані троє росіян були — бійці-добровольці ДУК ПС / ГСП «Базальт», які воювали під командуванням Лісника в складі
Дізнатися докладніше про «справу Лісника» можливо з ряду публікацій, наприклад, «Справа Лісника: історія одної зради» Артема Фурманюка, «Лісник і його група: питань більше, ніж відповідей» Євгенії Кравченко.
Протягом
На початку 2019 го року новий склад суду (а склад суду у «групи Лісника» змінювався неодноразово, оскільки за час, що минув з моменту передачі справи до суду в серпні 2016- го, у суддів періодично спливали терміни повноважень) з інтересом виявив, що на лаві підсудних перебувають невстановлені особи. Звернувшись з риторичним питанням до прокурора ( «може, ви їх на вокзалі набрали, кого ми судимо, хто ці люди?»), Суд зобов’язав останнього принести документи на наступне засідання.
Прокурор приніс. У квітні П’ятаков, Леонова і Кукель отримали, нарешті, свої паспорти. А ось паспорта Шевельової у прокурора при собі не виявилося.
Слід згадати, що Ольга, яка прибула в Україну у березні
Благополучно подолавши цей маршрут, росіянка приєдналася до підрозділу Лісника, брала участь в бойових діях, за сприяння кураторів ГСП «Базальт» — офіцерів ГУР МОУ — в листопаді 2015 го покинула зону АТО разом з Павлом Пятаковим і Лісником. Прибула до Києва, на конспіративну квартиру ГУР, де її через три тижні і заарештували разом з П’ятаковим.
Ольга не приховувала того, що перетнула кордон нелегально, згадала про це в своїх свідченнях при допиті в СБУ, відповідала на питання, що стосуються цього переходу. Але до недавнього часу ніхто й не здогадував, що в січні
Кваплива відправка «розслідуваної» більше двох років справи в Овруч дивним чином збіглася з вимогою суду до прокурора — надати паспорта всіх обвинувачених. І паспорт громадянки РФ Шевельової О.К. шляхом нехитрих маніпуляцій, відомих як тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження, виявився залучений до справи і разом з ним поїхав в Полісся.
Слід зазначити, що Ольгу ніхто про це до відома не поставив. Інформація про переміщення паспорта в Житомирську область була отримана після того, як всі інші фігуранти «справи Лісника» знайшли нарешті свої паспорти, а вона — ні. Після відправлення захисником Ольги — Сергіем Тимощуком, до прокуратури адвокатського запиту, а народним депутатом Ігорем Мосійчуком — відповідно депутатського, з надісланих відповідей прокуратури з’ясувалося місцезнаходження єдиного документа, що посвідчує особу Шевельової.
Нові запити — знову-таки адвокатський і депутатський — принесли обнадійливі результати. Адвокату відповів слідчий Овруцької поліції Олексій Богдан, а депутату — начальник слідчого управління нацполіціі в Житомирській області Олександр Радченко. Обидва листи повідомляли, що паспорт можна сміливо забирати, поліції він більше не потрібен.
Здавалося б, на цьому історія з багатостраждальними паспортами повинна була нарешті завершитися. Однак в реальності все виявилося інакше. Трирічний фарс з позбавленням людей елементарних прав тривав.
Історія про те, як Хільда отримала, нарешті, свій документ назад, заслуговує на окрему розповідь, тому далі буде.
Кирило Скубренко