9768
10808
10098
6841
22.03.201868840
Усім відомо як у судових процесах окремі особи полюбляють зловживати процесуальними правами, а саме шляхом створення декількох однакових позовів з метою розгляду справи окремими суддями, які можуть вирішити питання на користь заявника.
Так для запобігання цього існує ст. 44 ЦПК України якою встановлено неприпустимість сторін зловживати своїми процесуальними правами, такими як:
— подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
— подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Науково-практичний коментар ЦПК України до ст. 126 Кодексу тлумачить та дає пояснення щодо можливості і необхідності об’єднання в одне провадження вимог кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів.
Також відповідно до ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Голову Суду покладено обов’язок вжиття заходів інформаційно-аналітичного забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства в ввіреному йому Суді та, як наслідок здійснення аналізу скарг на дії Суддів і працівників апарату суду, вжиття заходів щодо усунення причин, які породжують такі скарги.
Отже до чого ми все це згадали, на передодні в редакцію нашого журналу завітали кияни та повідали про стару добру звичку аферистів незаконно захоплювати чуже приватне майно. Так є майно. Є законний власник цього майна. А ще є бажаючи заволодіти цим майном. Котрі роблять такий собі кульбіт, з декількох майнових позовів, до одного суду. Фішка у тому, що відповідач не власник цього майна, а третя особа взагалі ні якого відношення до предмету спору немає. Але ж позивач вимагає у своїх позовах визначити суд його право власності на майно та усунути перешкоджання у користування цім майном. До своїх позовів позивач додає копії документів, які начебто підтверджують право власності позивача на предмет спору. Дійсний власник майна взагалі не знає, що його майно скоріш за все, вже скоро стане не його. У подальшому Суддя-1, Суддя-2, Суддя-3 починають розгляд цих позовів, доречи один про одного якби «не здогадуються», а можливо взагалі «не знайомі і не бачились». Та ще кваліфіковані та неупереджені судді не обтяжують себе перевіркою наданих документів та доказів позивачем. Навіщо?… А «Ступа з бабою Фемідою далі йде, бреде сама собою» та не переймається про заходи інформаційно-аналітичного забезпечення суддів з метою підвищення на новий європейський рівень якості судочинства.
Вислухавши цю всім відому казку, захотілося допомогти нашому судочинству у його не легкому труді.
Так ми надіслали до шановного голови Печерського суду м. Києва відповідне звернення, у якому дуже переймалися питаннями щодо вживання заходів з його сторони для протидії зловживанню процесуальними правами та недопущення ризиків схилення суддів, підпорядкованого йому суду, до корупційних схем.
У результаті шановний голова Печерського суду м. Києва Козлов Руслан Юрійович відповів нам, ми дуже вдячні йому за принциповість, і з цього листа виходить, що він виконує покладені на нього обов’язки, які не дають йому право надавати правову оцінку процесуальним діям суддів, зокрема, надавати вказівки суддям щодо вчинення ними тих чи інших процесуальних дій. (копія листа)
Виникають наступні питання. Хто ж взагалі в суді повинен відслідковувати однакові позови та їх кількість? Тим більше, що в складі Печерського суду м. Києва 27 суддів, от скільки однакових справ ще можна розпочати. Також навіщо ст. 44 ЦПК України якщо її вимоги не працюють, зокрема, в наведеному прикладі, а таких прикладів ще багато. Але всі ці питання риторичні ми не сподіваємось на бажання суду прислухатися до громадськості, вони прислухаються лише до грошей.
До відома громадян ЄСПЛ розмежовує критику судової системи в цілому, судочинства у певному регіоні та критику окремого судді (§37 рішення від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер та Обершлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), заява №15974/90), визнаючи необхідність захисту свободи критики проблеми судочинства і обґрунтованості окремо взятого судового рішення (criticism of the reasoning), а не критики особи конкретного судді (personal attacks) (§35 рішення від 22 лютого 1989 року у справі «Барфод проти Данії» (Barfod v. Denmark) заява №11508/85). Очевидно, що суддям слід очікувати не лише на конструктивну критику або інформацію та ідеї, які сприймаються як необразливі або нейтральні, але й також ті, що «ображають, шокують або викликають стурбованість» (§29(ііі) рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Кобентер і Штандард Ферлаг ГмбХ проти Австрії» (Kobenter and Standard Verlags Gmbh v. Austria), заява №60899/00, 2 November). Тут не йдеться про образи як про необґрунтовані напади на особу судді (personal attack). Тут радше мова про те, що критика є не тільки пропозиціями з удосконалення, але може містити й доволі болісні негативні, але обґрунтовані оцінки. Отже такою, що відповідає ціннісним орієнтирам демократичного суспільства, є компетентна критика обґрунтованості судового рішення, хоч яка б нищівна вона не була, однак не критичні напади на особу судді у зв’язку з ухваленим суддею рішенням.
Коли Ви знову почуєте риторику суддів про їх «перевантаженість» справами, згадайте цю статтю.
Так для запобігання цього існує ст. 44 ЦПК України якою встановлено неприпустимість сторін зловживати своїми процесуальними правами, такими як:
— подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
— подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Науково-практичний коментар ЦПК України до ст. 126 Кодексу тлумачить та дає пояснення щодо можливості і необхідності об’єднання в одне провадження вимог кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів.
Також відповідно до ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Голову Суду покладено обов’язок вжиття заходів інформаційно-аналітичного забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства в ввіреному йому Суді та, як наслідок здійснення аналізу скарг на дії Суддів і працівників апарату суду, вжиття заходів щодо усунення причин, які породжують такі скарги.
Отже до чого ми все це згадали, на передодні в редакцію нашого журналу завітали кияни та повідали про стару добру звичку аферистів незаконно захоплювати чуже приватне майно. Так є майно. Є законний власник цього майна. А ще є бажаючи заволодіти цим майном. Котрі роблять такий собі кульбіт, з декількох майнових позовів, до одного суду. Фішка у тому, що відповідач не власник цього майна, а третя особа взагалі ні якого відношення до предмету спору немає. Але ж позивач вимагає у своїх позовах визначити суд його право власності на майно та усунути перешкоджання у користування цім майном. До своїх позовів позивач додає копії документів, які начебто підтверджують право власності позивача на предмет спору. Дійсний власник майна взагалі не знає, що його майно скоріш за все, вже скоро стане не його. У подальшому Суддя-1, Суддя-2, Суддя-3 починають розгляд цих позовів, доречи один про одного якби «не здогадуються», а можливо взагалі «не знайомі і не бачились». Та ще кваліфіковані та неупереджені судді не обтяжують себе перевіркою наданих документів та доказів позивачем. Навіщо?… А «Ступа з бабою Фемідою далі йде, бреде сама собою» та не переймається про заходи інформаційно-аналітичного забезпечення суддів з метою підвищення на новий європейський рівень якості судочинства.
Вислухавши цю всім відому казку, захотілося допомогти нашому судочинству у його не легкому труді.
Так ми надіслали до шановного голови Печерського суду м. Києва відповідне звернення, у якому дуже переймалися питаннями щодо вживання заходів з його сторони для протидії зловживанню процесуальними правами та недопущення ризиків схилення суддів, підпорядкованого йому суду, до корупційних схем.
У результаті шановний голова Печерського суду м. Києва Козлов Руслан Юрійович відповів нам, ми дуже вдячні йому за принциповість, і з цього листа виходить, що він виконує покладені на нього обов’язки, які не дають йому право надавати правову оцінку процесуальним діям суддів, зокрема, надавати вказівки суддям щодо вчинення ними тих чи інших процесуальних дій. (копія листа)
Виникають наступні питання. Хто ж взагалі в суді повинен відслідковувати однакові позови та їх кількість? Тим більше, що в складі Печерського суду м. Києва 27 суддів, от скільки однакових справ ще можна розпочати. Також навіщо ст. 44 ЦПК України якщо її вимоги не працюють, зокрема, в наведеному прикладі, а таких прикладів ще багато. Але всі ці питання риторичні ми не сподіваємось на бажання суду прислухатися до громадськості, вони прислухаються лише до грошей.
До відома громадян ЄСПЛ розмежовує критику судової системи в цілому, судочинства у певному регіоні та критику окремого судді (§37 рішення від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер та Обершлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), заява №15974/90), визнаючи необхідність захисту свободи критики проблеми судочинства і обґрунтованості окремо взятого судового рішення (criticism of the reasoning), а не критики особи конкретного судді (personal attacks) (§35 рішення від 22 лютого 1989 року у справі «Барфод проти Данії» (Barfod v. Denmark) заява №11508/85). Очевидно, що суддям слід очікувати не лише на конструктивну критику або інформацію та ідеї, які сприймаються як необразливі або нейтральні, але й також ті, що «ображають, шокують або викликають стурбованість» (§29(ііі) рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Кобентер і Штандард Ферлаг ГмбХ проти Австрії» (Kobenter and Standard Verlags Gmbh v. Austria), заява №60899/00, 2 November). Тут не йдеться про образи як про необґрунтовані напади на особу судді (personal attack). Тут радше мова про те, що критика є не тільки пропозиціями з удосконалення, але може містити й доволі болісні негативні, але обґрунтовані оцінки. Отже такою, що відповідає ціннісним орієнтирам демократичного суспільства, є компетентна критика обґрунтованості судового рішення, хоч яка б нищівна вона не була, однак не критичні напади на особу судді у зв’язку з ухваленим суддею рішенням.
Коли Ви знову почуєте риторику суддів про їх «перевантаженість» справами, згадайте цю статтю.