Злочин та покарання. Чи виклює ворон ворону око?

Так від власника приватного готельного комплексу «Піросмані», який розташований у Подільському районі столиці, до редакції журналу надійшла пропозиція розібратися та висвітлити (корупційні) злочини з боку невідомих осіб пов’язані з його бізнесом. А саме, щодо внесення недостовірних відомостей до державних реєстрів, рейдерського захоплення його майна та у подальшому «кришування» цих злочинців співробітниками поліції.

Згодом вивчивши ситуацію редакція журналу прийняла рішення щодо висвітлення подій навколо цього готельного комплексу. Особливо журналістів зацікавило те, що в цьому комплексі на той час знаходився та здійснював свою діяльність медичний центр «BioTexCom», що спеціалізується на наданні послуг сурогатного материнства. А ще більш цікавим фактом (після з’ясування) є те, що власник клініки та особа, яка заволоділа готельним комплексом, є відомий міжнародний шахрай в «білому халаті» Альберт Точиловський (Альберт Манн).

Наприкінці травня 22 числа поточного року власник готельного комплексу наважився у супроводі адвокатів та охоронного підприємства потрапити до свого готельного комплексу, який за допомогою «чорних» реєстраторів вже був зайнятий рейдерами. Враховуючи можливе загострення між сторонами «конфлікту» редакція журналу відрядила на місце запланованих подій журналіста-оператора.

Зазначимо, що всі події того дня фіксувалися на відео.

Потрапити до приміщень, а саме на територію готельного комплексу, власник зміг тільки за підтримки представників охоронного підприємства, які прибули разом з ним. В подальшому ситуація тут почала розгортатися все більш «цікаво». Охорона готельного комплексу, яка знаходилась на той час на території та у приміщеннях, намагалася перешкодити власнику та його представникам потрапити в середину, зокрема на верхні поверхи приміщень та оглянути їх. Але незважаючи на протидію два представника власника зуміли потрапити на верхні поверхи та оглянути їх. Повернувшись на перший поверх молоді люди розповіли про враження від побаченого там. В різних кімнатах знаходилися молоді вагітні жінки, а в окремій кімнаті, без будь-якого обладнання, на довгому столі пронумеровані лежали декілька немовлят. Це шок! Після почутого журналіст направився до цієї кімнати щоб зафіксувати цей факт, але не встиг. У цей час, на територію та до приміщень комплексу прибули працівники поліції та «зупинили» можливість вільного пересування. Як з’ясувалось за декілька хвилин, до цього готельного комплексу прибули співробітники управління поліції у Подільському районі м. Києва на чолі зі своїм керівником Вячеславом Іщенко. Після короткої розмови поліціантів з власником комплексу, пан Іщенко надав команду затримати власника, його представників та доставити до районного відділку поліції «для проведення подальших процесуальних дій». Сумно!

На бажання нашого журналіста, яке було ним озвучене, залишити територію комплексу разом з затриманими, поліціанти відповіли відмовою. На території та в приміщеннях готельного комплексу залишилися тільки охоронці та співробітники поліції. Після чого співробітники поліції запропонували журналісту передати їм усі відео матеріали, відзняті під час цих подій. Ці пропозиції були дуже-дуже наполегливі та з відчуттям роздратування. Але журналіст на ці пропозиції відповів відмовою, мотивуючі тим, що данні відео матеріали є його власністю, як журналіста, та журналу, який його сюди відрядив. Після ще деякого часу естафету цим намаганням від поліціантів перехопили місцеві охоронці, які не соромлячись присутності самих правоохоронців, розпочали психологічний тиск на журналіста та залякувати його з метою отримання бажаного відео. Оцінив ситуацію, журналіст звернувся до присутніх правоохоронців за допомогою з проханням забезпечити йому безпеку. Але ці прохання були поліцією проігноровані.

На годиннику вже було 21 година. Незважаючи на тиск та складну ситуацію, журналіст зумів залишити територію готельного комплексу та попрямувати до основної дороги, на вулицю Стеценко. Але, слідом за ним вирушили декілька охоронців готелю. Журналіст збагнувши, що його доженуть переслідувачі, на вулиці вже достатньо темно, перехожих теж немає, він забіг до гіпермаркету «НОВУС», який знаходився на протилежній стороні вулиці. Слідом за ним до магазину забігли його переслідувачі. У торговому залі журналіст звернувся до охорони магазину за допомогою, але охорона сама чомусь була перелякана. Через хвилину переслідувачі спіймали хлопця та почали його виштовхувати на подвір’я, намагаючись «вилучити» відеокамеру. Тільки завдяки відвідувачам магазину, які встали на захист журналіста, нападники залишили територію гіпермаркету та зникли.

Через декілька хвилин, на допомогу до місця подій, під’їхали колеги з редакції журналу.

Після чого журналісти разом попрямували до Подільського управління поліції м. Києва, що на вулиці Хорива.

На протязі тривалого часу правоохоронці, незважаючи на постійні звернення журналістів, не бажають приймати належним чином оформлену заяву журналіста про скоєння злочину, для цього вигадували різні підстави: або чергового слідчого нема, або він зайнятий або ще щось.

Незважаючи на всі ці перешкоди журналіст лише після 3 годин ночі зміг подати заяву, про що йому було надано відповідне повідомлення.

Але це було лише початком нашої історії.

Впродовж 24 години після надання пояснень слідчим та отримання правоохоронцями даних про злочин відносно журналіста, до єдиного реєстру досудових розслідувань повинний був бути внесений відповідний запис. Але «чомусь» не склалося.

За рішенням слідчого судді журналіст зобов’язує поліціантів здійснити певні дії, зокрема внести дані про злочин до реєстру.

Але «чомусь» знову не склалося.

Тобто правоохоронці не виконують вже рішення суду, про що подається наступна заява, але вже до ДБР України щодо не виконання цього рішення суду. Про це чуть пізніше.

У той же час адвокати журналу готують та журналіст подає до ДБР заяву про незаконні дії працівників Подільської поліції, які залишили його в небезпеці, незважаючи на прохання та відкриту загрозу, та замість внесення даних до єдиного реєстру досудових розслідувань отримує ... (здогадались, так) відмову. Знов журналіст отримує чергову постанову слідчого судді, якою вже ДБР зобов’язують відкрити провадження стосовно дій правоохоронців.

На даний час маємо вже два провадження, які здійснює ДБР, — одне відносно працівників поліції, які залишили журналіста в небезпеці, а друге щодо тих самих поліціантів, які не виконують рішення суду.

Не все так гарно, як сподівались.

Тут вже отримання витягів (тобто підтвердження виконання рішення суду) по обом справам супроводжується не бажанням посадовців ДБР виконувати свої повноваження відповідно до законів України. Кожен витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань журналіст зміг отримати лише після походу до керівництва ДБР декількох журналістів з відеокамерами.

З метою визнання журналіста потерпілим по обом цим справам, він звертається до слідчого ДБР задля набуття процесуальних прав, до речі слідчий по обом справам один й той самий Олег Никитенко.

Незважаючи на очевидність скоєних злочинів слідчий своїми постановами відмовляє у визнанні журналіста потерпілим.

Час йде...

Журналіст знов звертається, вже до слідчого суді Печерського суду м. Києва щодо скасування постанови слідчого ДБР про не визнання його потерпілим.

А слідчий суддя Печерського суду пан Соколов замість 72 годин, як того вимагає закон, призначає розгляд справи лише ... через 2,5 місяця.

Час спливає...

Журналіст в процесі «намагання» отримати статус потерпілого, звертається з відповідними заявами до процесуальних керівників Київської міської прокуратури по цим справам, але вони спрямовуються на розгляд ... як можна здогадатись ... до слідчого Олега Нікітенка, того самого який вже один раз відмовив. Ганьба!

AlertsSich