9084
10089
9328
6016
24.01.2020106990
Це було кіномістечко на трьох гектарах паркової зони з дендрарієм, бузковим та рожевим садами, окремими корпусами цеху обробки плівки, зі своєю свердловиною для артезіанської води глибиною 185 метрів, цеху знімальної техніки, своєю електропідстанцією, котельнею, звукоцехом з найбільшим в Києві тонательє для запису великого симфонічного оркестру, окремим фільмосховищем. А в 1947 році студія мала ще й власний літак.
Виробнича потужність була розрахована до шестисот частин документальних фільмів щорічно.На її базі були створені тисячі документальних фільмів — серед них унікальні хроніки Великої вітчизняної війни та Чорнобильської аварії, фільм режисера Шевченка «Чорнобиль хроніка важких тижднів», єдина кінокартина в Україні,яка включена до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО "ПАМ"ЯТЬ СВІТУ« Окрім документальних фільмів студія створювала кінолітописні сюжети про життя простих українців, їх працю та побут. Починаючи від 1940-го року, всі знакові особистості та події нашої країни були зафільмовані студією і нині є безцінним матеріалом для сучасників. Починаючи від 1971 року студія була постійним джерелом поповнення Державного кінофотофоноархіву України імені Г.С.Пшеничного, де зберігаються всі кіноматеріали, які знімалися студією за весь час її існування. За радянських часів для навчальних, художніх, розважальних (дитячі казки та кадри з мультфільмів), лекційних та пропагандистських цілей широко застосовувалися діафільми, які також виготовляли на студії
Нажаль останні 10 років державі документувати нічого. Про це ганебне ставлення до літопису зі сторони попередніх урядовців висвітлював 24 канал, ще у далекому 2012 році, на порозі чемпіонату Європи по футболу, який проводився в Україні.
Починаючи з 2004 року у нас в державі відбуваються насичені історичні події, які продовжують написання сторінок історії України у світі та створюють нову українську спільноту.
Події які розгорталися під час Революції гідності, в подальшому війна на Донбасі, повинні були супроводжуватися хронікальним документуванням державою, щоб з годом нащадки знали свою історію, історію своєї землі. Коли нема документальних підтверджень, історію можливо малювати так як це буде вигідно.
Вже починаючи з 90-х років на кіностудії почався занепад, держава зменшувала, а потім зовсім припинила фінансування, борги тільки зростали, фахових працівників звільняли, державних замовлень майже не стало.
Знищення літописця держави здійснювалося у три етапи:
1 етап: це в
2 етап: це коли
Іллєнко керував Державним агентством України з питань кіно після революції гідності до серпня 2019 року. Щодо його вагомого внеска у розвиток українського кіно, він відзвітував у відео ролику на своєму Youtube каналі. Але-ж у цьому звіті пан Іллєнко забув згадати, як посприяв знищенню українського Літопису.
Керівництво та колектив Укркінохроніки не одноразово звертався за допомогою до Міністерства культури та президентів
але-ж урядовці їх не чують і на сьогоднішній день не бажають їх чути.
Про ці намагання врятувати Укркінохроніку ще у 2010 році було написано в інтернет виданні Кіно Театр в статті «Укрхроніка» Держава знищує студію.
Коштів на утримання дуже важливого державного підприємства у міністерстві культури відсутні, але-ж кошти на величезні зарплати та премії у керівництва вистачає. Так на інформаційному ресурсі СТРАНА.ua в статті «От 110 до 500 тысяч. Руководство Минкульта выписало себе огромные зарплаты за декабрь 2019 года», повідомляється про суттєві зміни майнового стану керівників міністерстві культури, безпосередньо міністра Володимира Бородянського, його заступників та держ-секретарів, більше ніж на 2 млн. гривень за рахунок грудневої заробітної плати.
«Укркінохроніка» завжди була головним літописцем історії країни, історії життя народу. Країна є, і життя начебто триває, а літопису цього життя не створюється. Може, держава сподівається, що це зроблять комерційні студії? Марно, у комерційних студій і інтереси комерційні, а не державні.
І для майбутніх поколінь ці зйомки також пожива для роздумів. Як казав один з наших президентів, «тільки сліпий не бачить» велетенського масиву документальної кінопродукції, за якою можна вивчати історію країни. А багато недоброзичливців зараз на «паркетних» матеріалах Укркінохроніки створюють багатосерійні телепрограми і, до речі, дуже рейтингові. І при цьому дозволяють собі цинічно коментувати історичні сюжети, викривляючи й обпльовуючи їхній зміст. А зміст їх у тому, що це було повсякденне життя. Життя людини, народу, країни. Це була правда. Професійна та гарно про це написано на сторінках інтернет видання ZN,UA у статті Олени Завгородньої «РЕТРОСПЕКЦІЯ. До 80-річчя Української студії хронікально-документальних фільмів. Інтерв’ю із самою собою.»
Звернувши увагу на той факт, що Укркінохроніка, завжди була власником та розпорядником великої кількості цінної нерухомості і земельних ділянок, можна зрозуміти, чому тимчасові чиновники прикладали зусилля і продовжують це робити, щодо знищення кіностудії. Про ці злочини ми розповімо та підтвердимо документами окремо у наступних статтях.
А зараз, практично повний занепад державної студії «Укркінохроніка» ставить під загрозу її подальше існування як суверенної інфраструктури. Зокрема, йдеться про великий борг кіностудії та наявність чималої кількості незавершених фільмових проектів. Враховуючи, що кіностудія є державним підприємством та фінансується з бюджету, тому лише органи влади вирішують долю кіностудії...
Історія це спадщина наших пращурів,
а яку спадщину залишимо ми?