Репост - крок до змін! Розкажіть друзям про журнал
Головна/Статті

Репортаж з села Озерна, де під погрозами кримінальних справ не дають селянам розпаювати землю та готують віддати «інвестору»

Село Озерна погрози та перешкоджання селянам розпаювати землю
28780

Ми повертаємось до теми приватизації майна Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна», органом управління якого є Національна академія аграрних наук України (НААН) на чолі з Ярославом Гадзало. Нагадаємо, що 18.03.2018 року був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», яким (ст. 4) дозволено приватизувати всі державні підприємства, органом управління яких є НААН. У старому законі про приватизацію, відповідно до частини 2 ст. 5, майно підприємств НАН та галузевих академій наук (у тому числі і НААН) не підлягало приватизації, але новий Закон залишив обмеження тільки для об’єктів, які включені до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання та до Держреєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. (Аграрні науковці в угоду собі протидіють селянам отримати у власність земельну ділянку при приватизації)

Відповідно до тлумачного словника української мови термін «клондайк» означає багате джерело якогось ресурсу. Свій бюджетний клондайк зорганізували чиновники різних установ в Україні. Так, на сьогодні, підприємства, що перебувають у віданні Академії аграрних наук України отримують бюджетне фінансування на розвиток науки і передових технологій у сільському господарстві. Насправді ж, є данні, що більшість з них є збитковими, значна частина техніки розпродана або вкрадена, а кількість працівників постійно скорочується. Порожня ж земля цих підприємств, за словами місцевих, йде в так звану «сіру оренду», гроші за яку підприємці, в обхід держави і людей, платять керівникам державних підприємств, а ті, в свою чергу, вже передають їх кудись на гору.



 

Оскільки це чиновникам вигідно, Мінагрополітики наряду з Академією штампують громадянам відписки з просто таки дивовижними показниками продуктивності цих підприємств, вартих певно імені самого Олексія Григоровича Стаханова. Про них, а також про стоптані на ниві сільськогосподарської праці туфлі вітчизняних аграрних вчених ціною в $11 тисяч ми вже розповідали у попередній публікації. Цього ж разу ми вирішили безпосередньо перевірити, чи все так добре у відомчих підприємствах на селі, як про те говорять їх статистичні звіти, і як до цього ставляться самі селяни, до яких у разі приватизації таких підприємств земля має перейти у власність.
 

«З журналістами спілкуватися тільки з дозволу директора»

Приїхавши до села Озерна в Білоцерківському районі Київської області ми насамперед направилися до керівництва Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» (далі – ДП «Озерна»), щоб дізнатися особисто про ставлення підприємства до бажання працівників отримати їх землю, згідно Законів України про приватизацію. Там нас очікував несподіваний сюрприз..

  • Шо вам треба?, — отримали питання наввипередки від головний бухгалтер підприємства Марії Юріївни.
  • …Ми журналісти, хотіли з керівництвом і працівниками-місцевими мешканцями поспілкуватися з питань приватизації землі.
  • Та з ким спілкуватися – всі люди по роботах. Та й щоб з людьми спілкуватися – треба дозвіл директора… А директора нема — директор поїхав в Академію. Що ви будете людям розказувати, що можна попаювати землю?! У нас тут свої питання крім цього. Не збурюйте людей! Та розпайовка коли буде чи й взагалі буде коли?
  • Тоді ми хотіли поспілкуватися з працівниками, дізнатися їх думку.
  • Я не можу вам цього дозволити, треба щоб директор знав. Його сьогодні нема.
  • Тоді як ми можемо зв’язатися з директором?
  • З Вадимом Миколайовичем говоріть. Ви хочете, щоб нас тут підпалили?! Ми вам не будемо давати ніякі контакти!

Спантеличені таким прийомом, ми вирушили до оплоту справедливості і демократії на селі – сільської ради. Там нам пощастило зустріти Анатолія Семенюк, колишнього головного інженера підприємства, що привідкрив нам завісу на всі ті перепитії, що відбувалися і відбуваються з Державним підприємством до сьогодні.

«Господарство свого часу тримало колосальний парк техніки, робочих було багато – до 600 осіб, 50 автомобілів, 50 тракторів, капітальні споруди, склади тощо, — розповів нам Анатолій Васильович. — З 2008 року з’явився такий собі Іванчук – від «Батьківщини», підприємець-народний депутат, який керував рядом підприємств – Васильківський район, Білоцерківський, Кагарлицький. Він нам, скажімо так, надавав фінансову підтримку – техніка була його. Тоді в 2016 році з’явився такий Івченко, також з «Батьківщини» і прислав сюди свого помічника – Мельничука, який почав тут активно працювати. Коли він тут був – всі поля були засіяні. Але за три роки його керування із 200 осіб – це 198 працівників, лишилось чоловік 30-40. Зібрав він людей, що лишилися — сказав, що нам треба інвестор. Тоді я був головним інженером і по сумісництву головою профспілкової організації. То я був другою особою по господарству, а може в деяких питаннях і першою, бо директор був тоді вже в досить похилому віці. Нормальні в нас були відносини з керівництвом, аж поки я не став казати, що я за розпаювання земель – директор почав трохи шарахатися».

Зі слів бувшого профспілкового діяча, йому стали погрожувати відкриттям  кримінального провадження і сьогодні він ми би з ним не розмовляли, якби не втручання одного депутата Верховної Ради. К питанню внести зміни до політики підприємства повернулися вже у 2013 році, коли були побоювання, що буде втрачено цілісний майновий комплекс, а люди залишаться без роботи.

«Зрештою, прийшли до висновку, що господарство без сторонньої допомоги працювати не зможе. Приходили так звані інвестора – спочатку одні, потім другі, потім треті, вони поступово заганяли господарство у борги, — продовжує Анатолій Васильович. — Люди почали боятися тих інвесторів. От, наприклад, селекційна станція, що тут працює – це таж сама структура, вони також підпорядковуються Інституту цукрових буряків, це підприємство «Вільшанка». Теж саме – люди зацікавились, люди підключилися, але потім побачили, як нам прислали «інвестора», і їм сказали, що буде теж саме, а директор там, як я розумію, хотів якраз зберегти підприємство, то там далі розмов нічого не пішло».
 

«Інвестори вивезли всю техніку, все здали на металобрухт»

З сумом у голосі селянин розповідає, що господарство «Озерна» спеціалізується на отриманні насіння цукрового буряку. Щоб не допустити перезапилення порід – поля були розтягнуті в довжину вузькою смугою на 30 км: на одному полі сіяли однин вид, на наступному – інший і т.д. Було все поділено на 5 секторів – більше 1000 га. На сьогоднішній день лишилося тільки одне центральне відділення, на якому зберегли якусь техніку.

«Все — зараз без сторонньої допомоги не посіяти, не зібрати урожай господарство не може, — бідкається Семенюк. — Третє, четверте відділення — до них приїхали і пообіцяли там золоті гори, то вони виступали за так званого інвестора. Бо, перше було за те, щоб не пустити інвестора — не допустити розділення господарства. А було таке, що люди підтримали інвестора, а потім розказали, що їм заплатили по 300 гривень. Провели збори вони тоді не на першому відділенні, де найбільше людей, а на третьому. Люди почали голосувати за ті питання, які були цікаві керівництву підприємства і новому так званому інвестору. А ті, буквально за три роки з колективу зробили ніщо — вивезли всю техніку, все здали на металобрухт і все. За три роки роботи не було акту прийому-передачі. Звільнився директор, головний бухгалтер, інженер — ніяким чином це документально не відображалося. Підприємства нема, а землею просто користуються».
 

Цінні землі селянам віддати неможна, а ось інвестору за міфічні борту – будь ласка

К слову, громада намагалася зберегти підприємство і його активи: регулярно проводилися збори працівників, місцевих жителів, писалися листи в різні інстанції. Роками ведеться листування з Академією, з Інститутом цукрових буряків, якому підпорядковано господарство, з приводу того, щоб дізнатися якою саме науковою діяльністю займається господарство.  

«Щоб ви розуміли в Інституту таких господарств десять, а в мережі Академії таких інститутів також з десяток. Там сотні тисяч гектарів землі, які використовуються для особистого збагачення. Оце таке робиться, — говорить Семенюк. — Тобто велася переписка, давалися стандартні відписки і з Мінагрополітики і з Інституту цукрових буряків, що згідно постанови Кабміну від 2008 року ваше підприємство наразі приватизації не підлягає – особливо цінні землі, проводяться наукові дослідження».

Їздила громада і до Аграрної академії. Там з мешканцями Озерна не захотіли спілкуватися – директор терміново поїхав у відрядження. Ініціативна група намагалася зібрати підписи, щоб людям видали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, підписали тоді резолюцію з Академією. Але, зі слів місцевих жителів, тільки провели загальні збори трудового колективу, де знову прийняли рішення підтримати інвестора.

«Але люди були налаштовані рішуче, вони боряться роками за землю – не бояться нікого і нічого. Тоді приїхало 70 селян під Академію, не розбиралися, що там і до чого – знесли ту їхню охорону, зайшли в актовий зал, визвали бігом директора того інституту з його замами усіма і вони всі похилили голову і почали з нами балакати. Бащенко (Бащенко М.І. — віце-президент Національної академії наук України  — Авт.) почав балакати, бо зрозумів, що зараз будуть меблі літати і вікна вибивати – там вони з нами гарно балакали. Коли вже приїхали сюди на збори – вже почали балакати по-іншому: «Ну, нащо вам мати господарство, нащо вам мати землю – вам треба, щоб була робота». Вони зробили так, що зараз 30 працівників на підприємстві лишилося, плюс пенсіонери – мало людей, щоб протистояти», — розповіли нам селяни.

Місцеві продовжують піднімати питання про земельні ділянки. Тиждень тому вони знову провели збори на підприємстві. Наразі представники Академії розповідають, що попередні директора зробили боргу на 28 млн гривен і підприємство з усіма його землями хочуть віддати інвесторам за борги. Але ніяких документів, звідки взялись ці борги, та чи є вони насправді – не показують.

Дмитро Перов та Дмитро Фортунатов​
Активні громадяни

Поділиться в соціальних мережах: