9079
10086
9323
6012
02.03.202078660
Навіщо сьогодні документальне, а тим паче хронікальне кіно? Документальне кіно, як і кожен вид мистецтва, з часом трансформується, вважається, що в минуле відійшла його функція «об’єктивного фіксатора історії», а так чи це?
Практично повний занепад державної студії «Укркінохроніка», про що йшла мова в попередній статті, ставить під загрозу її подальше існування як незалежного наглядача за історією країни.
Банкрутство, як засіб ліквідації державних установ та організацій, було започатковано давно. Перед приватизацією на підприємства вводився «кризис» менеджер, який наращував борги, а коштами виведеними з підприємства сплачувалася його приватизація. Чи комусь до вподоби земельна ділянка, на якій розташоване державне підприємство чи організація, теж не складно включити механізм ліквідації, тим більш коли вони утримуються з бюджету. Вчасно орган влади не виділив кошти і підприємство по самі вуха в боргах.
Сумно, що так відбувається.
На балансі Укркінохроніки в свій час знаходилось велика кількість обєктів нерухомості, зокрема, цех Діафільмів (який був побудований ще в кінці 70-х років), цех обробки плівки, звукоцех (ще німецької побудови), гараж, житловий будинок, база відпочинку біля Остра, та інші. Окремо зазначимо, що кіностудія також мала кор- пункти в Карпатах, у Львові, Харкові, Симферополі та в інших містах братніх республік колишнього союзу. Ці пункти були повністю облаштовані для проведення діяльності в цих місцях, подальша доля яких взагалі невідома.
До 2004 року Укркінохронікою керував Олександр Коваль. В цей час у власність Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого були передані основні цехи, такі необхідні для функціонування студії приміщення. Як використовується університетом майно? Прикладом може слугувати незавершене будівництво учбового корпусу, яке сторчить пустими вікнами до цього часу на Львівській площі столиці.
У цей же час гараж передається вже у власність Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Звільнившись О. Коваль «страним образом» став професором та очолив кафедру університету Карпенко-Карого.
Опісля на студії з’явився новий директор Іван Лимар, на якого покладено місію врешті оновити Укркінохроніку відповідно до викликів часу. Іван Лимар вже не вперше очолював Українську студію хронікально-документальних фільмів. Проте на цей раз йому вдалося дійти домовленості з Мінкультом стосовно часткового виробництва фільмів на цифрових носіях, але з’являються борги і як наслідок інвестиційний договір.
Десь наприкінці 2006 року з’являється Андрій Коржановський, який заганяє Укркінохроніку в ще більші борги, після чого його закривають за грати на вісім років за те, що вкрав 300 тисяч гривень, виділених на виготовлення парканів, козацьких хат, сторожових веж та колодязів для фільму режисера Олексія Росича «Пісня Галагана». Також він незаконно видав ордер на студійну квартиру працівникові студії Володимиру Григорашу та закрив борги по зарплаті за рахунок коштів виділених на рахунок цього фільму — «Пісня Галагани».
Вже в 2008 року приходить Костянтин Шамін. За три роки нічого не було знято. Зате було зареєструвано на студії державне підприємство «Центр інноваційних екранних та інформаційних технологій». І він запропонував, щоб гроші, які надходили з Міністерства, ішли до «Центру» в обхід студії. Йому оформили акти на 90 відсотків земельних ділянок Укркінохроніки. Працівники боялися, що студію закриють за борги, а земля в цей час перейде цьому «Центру». Було проведено дві перевірки, за результатами яких Шаміна судили, він визнав свою вину та отримав термін ув’язнення.
З 2010 по 2016 рік очолювала студію Наталія Шевчук, теж з метою оновлення та великими проектами, але при якій викрадають базу відпочинку. Відсутність «інтересу» до діяльності кіностудії з боку органів влади та правоохоронців дозволило ділкам «віджати» у кіностудії санаторний комплекс.
Подробиці цієї афери. У відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР від 07 вересня 1977 року № 692-р Козелецькою районною радою депутатів трудящих Чернігівської області, ДП «Укркінохроніка» було видано Акт на право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою розміром 1,5 га для зведення бази відпочинку. Строк користування земельною ділянкою вказаний не був. Згадана земельна ділянка була передана саме в довгострокове тимчасове користування (а не в оренду), саме державному підприємству «Українська студія хронікально-документальних фільмів», без зазначення строку такого користування, а отже безстроково.
На зазначеній ділянці, згідно її цільового призначення, кіностудією було побудовано капітальні споруди у вигляді одноповерхових будинків відпочинку та допоміжних споруд. Зазначені будинки знаходяться на балансі студії і є державною власністю, що підтверджено рішенням Короп’ївської сільської ради Козелецького району, Чернігівської області від 18 квітня 2006 року № 20. Однак, починаючи з 2016 року кіностудія була незаконно позбавлена права користування згаданою земельною ділянкою. Більше того, ця земельна ділянка, з метою подальшої її передачі комерційним структурам змінила свої межі та була об’єднана з іншою земельною ділянкою, утворивши нову земельну ділянку з іншим кадастровим номером, площею приблизно 20 га та з новою адресою.
Внаслідок таких дій районних посадовців земельна ділянка, яка була у користуванні ДП «Укркінохроніка» та майновий комплекс який перебуває на балансі студії та є державним майном, передані комерційним структурам з метою отримання прибутку за рахунок використання державного майна (яке їм фактично не належить), а саме: ТОВ «Тандем — 17» (код ЕДРПОУ 35911761), а згодом ТОВ «Медіа — шоу» (код ЕДРПОУ 25410621), і нарешті ТОВ «Будинок на Десні» (код ЕДРПОУ 40346947). Протягом 2016 — 2018 років, коли відбувались усі ці махінації, жодна відповідальна особа сільської, районної чи обласної ради, а також посадовці Остерського лісгоспу жодним чином не повідомили Укркінохроніку про дії, які фактично, призвели до захоплення державного майна та передачі його ділкам.
На яких підставах та на підставі яких документів Укркінохроніка була позбавлена права користування земельною ділянкою, яка знаходиться у Козелецькому р-ні Чернігівської області, с. Короп’є, вул. Щорса 29?
Журнал звернувся з відповідним запитом безпосередньо до керівництва Короп’ївської сільської ради Козелецького району, Чернігівської області, але до цього часу жодного «слова» не отримано. Тому можно тільки припустити, що їм є що приховувати
У 2017 році керівництво приймає Аліна Хорошилова без актів прийому-передачі, без нічого, в зв’язку з тим, що Н. Шевчук «не дочекалась» наступника та звільнилась без передачі своєї посади за декілька днів. При цьому, залишила борги на кілька мільйонів гривень та арестовані рахунки.
Процес виживання студії триває. За інформацією яку отримав журнал, у середені міністерства готується чергова зміна керівника, але метою вже є остаточне знищення студії.
Нещодавно відбулось обговорення ситуації «можливого» доведення до банкрутства Укркінохроніки з метою незаконного заволодіння земельною ділянкою і майном на засідані підкомітету ВРУ у сфері кінематографу та реклами.
Який результат цього обговорення скоро побачимо.
Якщо держава вирішила все продати, то зрозуміло, що нікому нема діла до якоїсь кіностудії, тим більше коли виділення коштів на культуру скорочується.
Може в цьому і полягає мета «реформаторів» знищити незалежну від політики організацію, яка фіксує наше буття, таким яким воно є насправді. Державу лишають історії без прикрас та гідності. Таке вже було. Це пережиток. Це дає можливість перекручувати факти історії та відбілити окремих політиків. Ця кіностудія її фільми є народним контролером за ситуацією в країні.
Немає історії, немає нації.